Підбуж – селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване в долині річок Бистриці та Сторонявки, за 27 км від районного центру, який є для Підбужа найближчою залізничною станцією. Населення – 3440 чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Сторона.

На території селищної Ради розташований радгосп «Підбузький», виробничийbнапрям якого – м'ясо-молочне виробництво.

У Підбужі є професійно-технічне училище, Будинок культури. Збудованоbлікарняне містечко.

Перші письмові згадки про Підбуж відносяться до поч. XVI століття. Назва, як свідчать старожили, походить від того, що перші поселенці «під буками» відвойовували у гір по схилах клаптики рудої глиняної землі. У 1922 році сталася кривава сутичка між селянами і поліцією. З цього приводу окружний комітет КПЗУ в нафтовому басейні Дрогобич-Борислав випустив листівку (травень 1922 року). Після визволення Західної України Підбуж став районним центром. Лише за перші місяці Радянської влади селяни одержали 1040 га відібраних у поміщиків земель. У роки Великої Вітчизняної війни німецькими загарбниками та українськими буржуазними націоналістами було розстріляно і повішено у районі понад 700 чоловік, вивезено у рабство до Німеччини більше 1700 чоловік, переважно молоді. 8 серпня 1944 року Підбуж було визволено від окупантів частинами 129 гвардійської стрілецької дивізії (4-й Український фронт). Протягом 1944-1948 рр. у боротьбі з українськими буржуазними націоналістами загинуло 35 активістів селища.

Джерело:  Історія міст і сіл Української РСР. http://uk.wikipedia.... title='Львівська область'>Львівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. –bС.321

Віддаль від Дрогобича 28 км.

Читальня Просвіти, наладнаний зв'язок з Філією Просвіти. Парохом був Антін Миколаєвич (уродж. 1870), а в послідніх роках перед війною прийшов о. Тато мир Теофіль.        (І. С.)

Велике село Підбуж, як кажуть, згідно з плянами австрій­ської адміністрації мало бути повітовим осередком. В дійсності воно ним не було, хоч мало т. зв. Повітовий суд, нотаріят і поштовий уряд. За польської окупації були там три адвокати, два лікарі, аптека, дві українські католицькі церкви, малень­кий костьол, жидівська біжниця, семиклясова школа, районова роздільня кооператив, Читальня Просвіти, пекарня, фабричка лімоняди, 25 жидівських крамниць, 3 українські ресторани, З українські крамниці та 3 жидівські тартаки з млинами.

Підбуж був осідком т. зв. збірної громади, до якої нале­жали найближчі села.

В Підбужі була адміністрація довколишніх лісів та паро­вого тартака, що належала до барона Лібіґа, який по розвалі Австрії продав цей маєток шлезькій фірмі Ґодуля.

Коли їхати до Сторони через Підбуж, то видно було при жидівському тартаку і млині Германа одноповерховий магазин з маленькими віконцями, обведений камінним муром. Старі гро­мадяни Підбужа оповідали, що на тому місці був колись бро­вар і млин, збудований за часів короля Данила. Про це гово­рив і старий Герман.

Поляки старалися збільшити польський елемент в Підбужі,
вони вибудували 'Дом Стшелєцкі' на громадському ґрунті, а де
староста не дозволив громаді на її ж ґрунті збудувати дім для
Читальні Просвіти, хоч був це пообіцяв, коли намовляв гро­мадську раду, щоб дала площу під будинок для 'стшельцуф'. Парох о. Татомир підтримував українську громаду у боротьбі проти польських надужить.

(Інж. Йосиф Клисяк)

Джерело:

Дрогобиччина – земля Івана Франка / відп. за випуск Петро Пунін // НТШ, Український архів Том XXV. – Дрогобич: Бескид, 1993. – С. 356